Зараз, під час війни, яка визначає долю країни, одним з стовпів, на якому тримається наша держава є наша культура. «Моя Київщина» вирішила дослідити питання функціонування театру ім. Саксаганського у Білій Церкві, який, як виявилося, наразі попри попит припинив свою діяльність.

Об этом сообщает База компромата

Нагадаємо, що театр ім. Саксаганського – єдиний театр у Київській області, який має професійних драматичних акторів, вокалістів, балет та оркестр. Знаний він не лише на Київщині, але і за її межами. У 2016 році театр також отримав найвищу винагороду Міністерства Внутрішніх Справ України. 14 вистав постійно перебували в прокаті по національних телеканалах України та стали золотим фондом архіву телебачення.

Звісно, війна зробила свою справу, але аспект культури залишається затребуваним навіть зараз. «Моя Київщина» вирішила дослідити причини закриття Саксаганця, а також причини того, чому театрали вимушені працювати без художнього керівника в чужих, арендованих приміщеннях. Наразі серед театралів та жителів Білої Церкви популярним є припущення, що приміщення театру Саксаганського умисно закрили аби за допомогою певних схем організувати його відчуження у приватну власність. Зокрема, так вважає місцевий громадський активіст Ігор Коча, який протягом тривалого часу боровся за життя театру.

«За часи моєї активістської діяльності, боротьби за театр, основною проблемою було фінансове забезпечення. Недостатня кількість коштів на утримання, заробітна плата та реконструкція було основним питанням. Колективно із театралами та його керівництвом ми боролись з бездіяльністю депутатів областної ради, виступали проти використання театру в своїх цілях. Нам надходила інформація, що із керівництвом театру намагались домовитись про відкати з виділеного бюджету. А далі були спроби поставити зручного для себе керівника театру. На сьогодні в мене є припущення, що театр закрили для того, щоб під час умов військового стану встигнути забрати приміщення в приватну власність. Є зацікавлена група людей. Я вважаю, що це ті, хто на сьогодні виявляють відкритий супротив життю театру», — зазначив Ігор Коча.

Ще одна – майже офіційна – версія зводиться до того, що закриття театру буцімто відбулось по причині відсутності бомбосховища. Але як розповідає екс-керівник Саксаганця В’ячеслав Усков, таке «формулювання», м’яко кажучи, підозріле:

“ За час моєї відсутності театр повністю знищили. Я – фанат нашого театру і це мені дуже болить. Пам ’ ятаю, як робили ремонт... Виділених коштів вистачало лише на 50% по виконанню ремонтних робіт, але ремонт був зроблений повністю, власними силами театру. Тому сказати, що немає бомбосховища, це недоречно. Взагалі вважаю, що це привіт і підозрюю, що використовуючи війну, представники влади хочуть знищити його взагалі. До прикладу, театр знімає підвальне приміщення у будинку Побуту на відстані 50 м , в тетрі є навіть додаткові переносні стільці, близько 200 штук. Також бомбосховище є в спортивній школі № 1 та в Аграрному університеті. І на що б варто було звернути увагу, що всі театри України сьогодні працюють!» — зазначив В ’ ячеслав Усков.

Заради справедливості варто відзначити, що художній керівник театру Ігор Подолянець зараз перебуває в лавах ЗСУ, тож говорити про його безпосередню діяльність як керівника не доводиться. Втім, в рамках штатного розпису, за логікою, його обов’язки мав би виконувати заступник. Такої ж думки дотримується і депутат Київської обласної ради Хвича Мепараішвілі.

«Білоцерківський театр я дуже люблю і за нього завжди боровся. Що мені відомо, то це те, що у зв’ язку з військовим станом вистави театру влада вбачала недоречними, але працівники театру отримували заробітні плати і проводили репетиції. Хоч директор знаходиться на службі в лавах Збройних Сил України, але є заступник, і театр має функціонувати. Я обов’ язково візьму до уваги проблеми, які виникли наразі в театрі і прикладу максимум зусиль для їх вирішення », – зазначив Хвича Мепараішвілі.

А ось у депутата облради Олега Іваненка власне бачення щодо функціонування театру, зокрема в контексті гастролей та фінансування:

«Мені невідомо, чому приміщення театру закрите саме зараз, та чому б йому не працювати – також не розумію. Насправді проблему Білоцерківського театру ми обговорюємо вже досить довго. Я завжди на всіх рівнях піднімав питання, яке полягало в тому, що театр працює лише на території Білоцерківської громади та не робить виїздних концертів і турів, які б мав робити. Про те для нього визначене досить велике фінансування з обласного бюджету. Хочу звернути увагу на те, що другу каденцію поспіль я запрошую театр ім. Саксаганського приїхати з візитом в м. Бровари, до другого найбільшого за обсягом платника податків в Київській області з якого і йдуть кошти до бюджету фінансування театру. Але результату я так і не досягнув. Тому, моя позиція очевидна: якщо театр ім. Саксаганського не їздить на гастролі по області, тому і має фінансуватись з місцевого бюджету Білої Церкви», — зазначив Іваненко.

В контексті безпекових питань, а саме відсутності бомбосховища в театрі свою чітку позицію висловив і народний депутат України Валерій Колюх, зазначивши, що це ніщо інакше як привід для його закриття:

«Я вбачаю, що слова про відсутність бомбосховища це лише привід для закриття театру. Для вирішення цієї проблеми керівництво могло б заключити договір користування сусідніх, придатних для цивільного захисту населення споруд. Але, очевидно, жоден із представників влади не хоче брати на себе відповідальність за безпеку колективу та глядачів театру. Втім, сподіваюсь, що обласна влада не буде економити на культурі під час війни, а натомість збереже творчий потенціал та колектив театру. В іншому випадку виникає справедливе питання: За що ми боремось ?», — говорить народний депутат.

Насправді, є чимало прихильників ідеї повернення театру у власність міста. Люди називають його одним з найкращих в Україні, вважаючи його культурною перлиною міста. Прикро було дізнатись, що частина акторів роз’їхалася по країні, а частина взагалі працює чи то сторожами, чи то автослюсарями. Шкода, що культурні здобутки не шануються ні місцевою, ні обласною владою.

Час відкрити двері для глядача і повернути артистів на свою сцену. Хотілось би нагадати слова президента України Володимира Зеленського, який на церемонії вручення Національної премії імені Тараса Шевченка згадав слова Вінстона Черчиля: коли під час Другої світової війни один з міністрів запропонував збільшити видатки на оборону за рахунок фінасування культури: — «На це Вінстон Черчиль відповів: «А защо ми тоді воюємо?».

Источник: Инсайдер РУ